Як був дід да баба, да у їх було дві дочки': одна дідова, а друга бабина.
У діда була дочка' така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічо'го не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: "Ідіть же, — гово'рить, — да щоб мені багато напряли».
Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.
Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через перелаз[[1 — Одно или два бревна, положенных для удобства перелаза через плетень.]] лізти.
Бабина дочка' уперед перелізла і гово'рить: «Дай мені, сестрице, твої починки[[2 — Починок — пряжа, намотанная на веретено.
]]; я подержу, покіль ти перелізеш».
Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла додому да й каже: «Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора, дак і не уставала до світа!» А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її починки, дак куда — баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попере'ду не любила, да і нав'язалась на діда: «Де хочеш, там і дінь[[3 — Девай, день.
]] свою дочку', тільки щоб вона у мене дурно[[4 — Даром.]] хліба не їла!».
От дід запріг кобилу да посадив дочку' на віз, і сам сів, да і поїхали.
їдуть лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці.
Дід узяв дочку' да й повів у хату, , а хата була одчи'нена[[5 — Отворена.
]], да й каже: «Оставайся ж, доню[[6 — Дочка.
]], тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить».
Да сам пішов з хати да й поїхав, тільки прив'язав до оконниці колодочку.
Колодочка стукне, а дочка' і каже.
«Се мій батенька дровця рубає!» Коли стукотить, гуркотить[[7 — Кричит, шумит.
]] кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» Дівчина встала і одчинила.
«Дівчино, дівчино! Пересади через поріг».Вона пересадила.
«Дівчино, дівчино! Постели мені постіль».
вона постелила.
«Дівчино, дівчино! Положи мене на піл"[[8 — Возвышенный помост в крестьянских избах, заменяющий кровати.]].
вона положила.
„Дівчино, дівчино! Укрий мене“.Вона і укрила.
„Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь“.
Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро'ша, що кра'щої[[9 — Более красивой.]] немає.
Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала до батька.
Приходить у хату, а батько її не пізнав;, а послі вона їм розказала, що з нею було.
От баба уп'ять пристала до діда: „Вези і мою дочку' туда, куда свою возив“.
Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він нарубає дров.
Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі: аж оп'ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: „Хто в моїй хаті, одчини!“ — „Не велика пані, і сама одчиниш“, — каже дівчина.
«Дівчино, дівчино! Пересади мене через поріг».
— «Не велика пані, і сама перелізеш».
— «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль».
— «Не велика пані, і сама постелиш».
— «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл».
— «Не велика пані, і сама ляжеш».
— «Дівчино, дівчино! Укрий мене».
— «Не велика пані, і сама укриєшся».
Тогді кобиляча голова схватилась и з'їла бабину дочку', да кісточки[[10 — Косточки (Ред.
]] в мішочку і повісила, а сама оп'ять ушла.
Собачка прибіжала до баби да начала брехать: «Гав, гав! Дідова дочка' як панночка, а бабиної дочки' у торбинці кісточки!» Що прожене[[11 — Прогонит.
]] баба її, то вона оп'ять і прибіжить.
Тільки баба і гово'рить дідові: «Поїдь да подивись, що там із моєю дочко'ю робиться».
От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба розсердилась да собачку і убила.
